Розвиток освіти в Українській церкві християн віри євангельської

Опубліковано:

Віталій Виноградов. За матеріалами наданими Віктором Вознюком спеціально для Асоціації ПОКЛИК

Духовне відродження, яке розпочалося в Україні після падіння атеїстичного режиму, поставило її євангельські церкви перед гострою потребою підготовки духовно освічених працівників та прихожан церков. Не була виключенням й церква християн віри євангельської. Але п’ятидесятники України зіткнулися з цілою низкою серйозних проблем на освітній ниві. Адже комуністична влада впродовж багатьох років усіляко перешкоджала спробам налагодження освітнього процесу в їх середовищі.
І перше, з чим стикнулася церква п’ятидесятників в пострадянський період, – це відсутність свого офіційного духовного навчального закладу та фахово підготовлених викладачів. Єдиним місцем де віряни могли здобути хоч якусь освіту тоді були Московські Біблійні курси Євангельських християн баптистів, у складі Всесоюзної Ради яких перебувала довгий час і Церква християн віри євангельської. Курси працювали з 1968 року. Але лише в 1992 році заклад зміг трансформуватися в єдиний на весь Радянський Союз Біблійний інститут. Та аж ніяк не міг впоратися з напливом бажаючих навчатися. Тільки за два роки курси закінчило 200 служителів. Та їх кількість була незрівнянно більшою.
Наступна проблема коренилася в середовищі самих віруючих людей, а якщо точніше, в їхній свідомості. Постійна освітня «блокада» в атеїстичному суспільстві сформувала своєрідний стереотип по відношенню до освіти. Адже перспективи для отримання вищої освіти майже не було. На шляху до її отримання була величезна низка перешкод, створених державою. Більшість із них не відповідали переконанням християн. Тому не дивно, що більшість п’ятидесятників вважала, що навчання взагалі не є чимось важливим. Натомість вся увага була націлена на практичні речі, що дійсно могли допомогти заробляти «на хліб».
Панувала також думка, що і у церковно-релігійному житті головне – «духовне розуміння» та духовний досвід. Тому в перші часи незалежності ще багато християн-п’ятидесятників з настороженістю ставилися до навчання, особливо в духовних закладах.
Ще одна перешкода до організації належної системи освіти полягала в помилкових тлумаченнях Святого Письма стосовно навчання. Так, тексти Біблії: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо.» (Яков, 3:1); «Що вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди. » (2Тим. 3:7), тлумачилися як заклик до ігнорування освіти, або її безрезультатності в духовному житті віруючого.
Звісно було і чимало християн, котрі завжди прагнули навчатися. І вони намагалися отримати вишу освіту і за часів радянської влади. Середню освіту мала переважна частина п’ятидесятників, але окремим віруючим все ж вдалося здобути і вищу. Так, багатодітна сім’я Кузнєцових – батьки і діти, – всі здобули вищу освіту. А батько, Матвій Іванович, став навіть кандидатом медичних наук. Він викладав у Тернопільському медичному інституті. І саме такі особи в громадах п’ятидесятників почали ініціювати питання про належну організацію навчання з настанням незалежності України саме.
А починалося все з недільних шкіл. Навчання спочатку започаткувалося в церковних приміщеннях. І це були не біблійні інститути чи коледжі, а дитячі недільні школи. Ще за часів атеїзму віруючі батьки дбали, щоб їхні діти мали спілкування при церкві. Для цього організовувалися спеціальні богослужіння з участю дітей. Хоча нерідко доводилося за це дорого платити. Але ні штрафи, ні погрози та позбавлення батьківських прав не змогли зруйнувати такі дитячі заклади при церкві. І саме на базі цього дитячого служіння була створена структура для недільної школи.
Самостійно розпрацювати систематизовану навчальну програму було вкрай важко, оскільки її організаторам не вистачало відповідного досвіду. Проте в 1991році на допомогу прийшли програми дитячої школи зі Швеції та Фінляндії, які були розроблені для християнського радіо та ведучими його програми «Семья Каратаевых» Іваном та Лаурою Хауками. Пізніше цей проект втілився в загальновідому дитячу телепрограму місії Емануїл «Клуб Суперкниги».
В 1991 році Назар Павлович Решиковець при сприянні п’ятидесятників СНГ організовує навчання вчителів недільних шкіл, яке проходило в Харкові та Одесі. Викладали цей курс запрошені педагоги з Фінляндії пані Райлі та пані Мільям, а дитяче служіння в Україні очолила Віра Деркач.
Звісно, організація навчання в недільних школах тоді ще мала дещо стихійний характер. Не вистачало дидактичного матеріалу, кваліфікованих викладачів, наочності, не всюди були облаштовані відповідні приміщення. По приблизних підрахунках, у 1991 році в Україні налічувалося 180 – 200 недільних шкіл, у яких навчалося до 8 тисяч дітей. Та за роки незалежності України відбувся їх успішний розвиток. Так, станом на 2009 рік в Україні діє вже 1374 недільні школи, в яких працює 3 553 вчителя.
Та поряд із проблемою налагодження навчання в недільних школах досить гостро стояло питання освітньої підготовки діючих служителів церкви. На початку 1990-х років до церкви прийшло багато людей різного соціального та освітнього рівня. Час поставив нові завдання перед проповідниками, пасторами, дияконами. Зокрема постала потреба в підготовлених, освічених людях. Крім того, мова йшла вже не тільки про пасторів чи дияконів, а й про підготовку викладачів для навчальних закладів.
І першим таким навчальним закладом став Рівненський Біблійний інститут. У 1991 році цей заклад було зареєстровано в органах влади. А з 1993 року Союз ХВЄ України доручив йому реалізувати програму РУБІ (Російсько-Український Біблійний інститут), перший випуск якої відбувся 2 серпня 1997 року. Сьогодні ж цей навчальний заклад проводить навчання на трьох факультетах: церковного служіння, (4 навчальні програми); музичного служіння, (1 навчальна програма); християнської освіти (1 навчальна програма). І має назву “Рівненська Духовна Семінарія”.
Наступним навчальним закладом п’ятидесятників став Коростенський Біблійний коледж, заснований у квітні 1991 року. Так було реалізоване бачення старшого пастора м. Коростень Миколи Камінського створити школу, яка б випускала служителів з доброю теологічною підготовкою. Задля цього він звернувся до служителя однієї з церков Сан-Бруно (Норвегія) пастора В. Шилі з пропозицією стати засновником Біблійної школи в Україні. Миколі Мартьяновичу вдалося також знайти підтримку від братів з Канади. Зокрема, це був доктор теології Стів Мельничук, а також Стен Ватрич з місії «Майстерз Фаундейшн» м. Торонто.
Отож просвітництво серед християн віри євангельської набирало оберти. І наступним кроком стало створення Київського Біблійного інституту. 24 березня 1993 року відбулися перші організаційні збори, на яких керівники Союзу п’ятидесятників України і Асамблей Божих США погодилися спільними зусиллями започаткувати в Києві дворічну програму для підготовки служителів. І вже 22 липня 1993 року Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України було зареєстровано КБІ як вищий навчальний заклад Союзу ХВЄ. Його першим ректором був обраний Сергій Озеруга, а деканом – місіонер Асамблей Божих США Глен Грей, котрий спеціально для цього переїхав із сім’єю до нашої країни.
В цьому ж році в ньому офіційно розпочалося навчання. Перший набір склали 33 студенти з різних областей України. А вже в 1995 році в інституті була введена трирічна програма підготовки бакалаврів теології, яку в 1996 році вперше виконали 18 студентів.
Слід відзначити, що саме в Київському Біблійному інституті було вперше реалізовано задум дати належну духовну освіту. До 1996 року ступінь бакалавра намагалися забезпечити й інші навчальні заклади, але рівень їхньої роботи залишав бажати кращого. Зокрема, в цих навчальних закладах мала місце невідповідність навчально-методичної бази та викладацького складу. Були випадки, коли навчання забезпечували особи без відповідної освіти, які були спроможні передавати слухачам лише власний практичний досвід.
В 2001 році ректором КБІ був призначений Сергій Манелюк, викладач та проректор з наукової частини Рівненського Біблійного інституту, котрий уже протягом року ніс в КБІ служіння студентського пастора. Цього ж року новим деканом стає місіонер Том Рагсделл. Керівництво інституту здійснило значні зміни в системі навчання та визначило пріоритети у всіх напрямах діяльності навчального закладу. У зв’язку з цим у 2002 році було проведено набір студентів на 1-4 курси очно-заочного навчання бакалаврів з числа діючих служителів, і в 2003 році було введено нові програми навчання бакалаврів пасторського служіння та християнської освіти на стаціонарі.
В червні 2003 року КБІ отримує статус кандидата акредитації у Євро-Азійській Акредитаційній Асоціації для досягнення загальноприйнятих у системі християнської освіти стандартів. Цього ж року вперше в історії КБІ виконуючий обов’язки декана інституту обирається українець — Петро Васильович Федорчук, викладач РУБІ. І вже менш ніж за чотири роки Київський Біблійний інститут отримує повну акредитацію в ЄААА.
Паралельно цьому, в 1998 році, відбулася офіційна реєстрація Львівської Біблійної Семінарії як навчального закладу у структурі Львівського обласного об’єднання церков ХВЄ. І в січні 1999 року цей навчальний заклад прийняв перших студентів. А через рік починає функціонувати її заочне відділення. У жовтні 2002 році ЛБС стає кандидатом в члени Євро-Азіатської Акредитаційної Асоціації. В 2004 році відбулося приєднання до Львівської богословської семінарії Заочного біблійного інституту. Семінарія постійно працює і над відкриттям заочних філіалів у різних регіонах України, Росії та США. Так, в 2007 році сталася безпрецедентна подія – вперше в історії відкрився філіал від українського духовного закладу в місті Сіетл, штат Вашингтон, де богословські дисципліни викладають переважно українські викладачі.
Ці чотири навчальні заклади навчають студентів майже з усіх куточків України. Проте у п’ятидесятників діє досить багато регіональних осередків освіти. Це, зокрема, Тернопільська Біблійна семінарія, Полтавська богословська семінарія, Нововолинський інститут, Чернівецька Біблійна семінарія, Дніпропетровський Біблійний коледж, Івано-Франківська філія ЛБС а також місіонерські школи в Одесі, Луцьку, Слов’янську, Кременці, Києві. А також Євангельська теологічна семінарія в місті Київ.
Крім того, керівництво церкви зацікавлене саме в загально церковному навчанні. Мета такого навчання – проведення різних семінарів, курсів, міні програм на базі помісних церков. Для її реалізації у відділі освіти був створений підрозділ, що займається цими питаннями. Керує ним викладач Київського Біблійного інституту Ігор Капустін. Не менш важливим завданням є співпраця з духовними навчальними закладами братерства, а також сприяння розвитку обласних відділів УЦХВЄ.
Один із наймасштабніших проектів Відділу освіти УЦХВЄ має назву «Засади віровчення Церкви ХВЄ України». Для цієї цілі розроблений навчальний посібник, як допомога у проведенні навчання в місцевих церквах основам біблійних істин, а також посібник «Богослужбова практика Церкви ХВЄ України. Посібник для служителя». У посібнику подані корисні поради для служителів місцевих громад Церкви Християн Віри Євангельської щодо звершення різноманітних богослужінь. Ще одним важливим проектом відділу освіти, який був підготовлений спільно з відділом молоді, став посібник “Юність в об’єктиві”, який охоплює 22 найважливіші теми для успішного життя молодого християнина. Даний підручник – це намагання відверто поспілкуватися з людьми, які тільки починають доросле життя, відверто поговорити про їхні проблеми та виклики. Також відділ освіти УЦХВЄ працює над створенням підручника і для сім’ї, який складатиметься з трьох частини: дошлюбне консультування, сімейне життя, виховання дітей.
А 2016 року відділ освіти УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ХВЄ спільно зі Служінням «5 ХЛІБІВ та 2 РИБИ» започаткували Літературний конкурс ім. Джона Буньяна для українських християнських письменників, який має на меті зміцнити християнський світогляд.
Наразі на освітній ниві п’ятидесятників України спостерігається своєрідна адаптація до загальноосвітнього процесу. Навчальні заклади включають у свою програму предмети світського змісту. Серед них такі як: філософія, психологія, соціологія, правознавство, ділова українська мова та інші. Це говорить про розуміння вимог сьогодення та бажання всебічного розвитку випускників, котрі в переважній більшості стають працівниками церков.
Питання доцільності освіти вже залишилося позаду. Сьогоднішні студенти – це учні недільних шкіл 1990-х років. У них зовсім інше бачення сенсу та змісту духовного навчання. Радикально змінилося це бачення і в самій церкві. Знайшла вирішення проблема забезпечення необхідного рівня освіченості переважної більшості пасторів. Церква християн віри євангельської тепер намагається зміцнити свою нішу в духовній палітрі незалежної України. Нині на порядку денному є ліцензування провідних навчальних закладів Міністерством освіти та науки. Це стимулює необхідність постійної роботи задля досягнення ними нового якісного рівня.
Тож освіта в Українській церкві християн віри євангельської продовжує розвиватись. А всі проекти її відділу освіти покликані брати участь у благородній справі поширення Вчення Господа у Церкві, адже сам Ісус сказав: «тож ідіть і навчіть всі народи…» (Мат.28:20).