Анатолій Кушнір: “В Україні пишеться нова історія вдячності”

Опубліковано:

“Виховувати в собі вдячність – це формувати свідомість залежності від Бога” (Анатолій Кушнір, директор Асоціації ПОКЛИК).

Історія та традиції святкування Дня подяки в Україні та світі

Анатолій Кушнір керує Асоціацією ПОКЛИК в Україні 9 років. Основна місія організації – підтримувати діалог між християнськими громадами й суспільством в обговоренні важливих питань, які стосуються культури й духовності. У вересні 2018 року одним з таких гострих питань є святкування Дня подяки, яке 23 вересня відзначають протестанти на Хрещатику, запрошуючи кожного українця долучитись до події.

У своєму інтерв’ю директор ПОКЛИКу розвіює міфи про “американське коріння ” Дня подяки, розповідає про історію свята в Україні та світі, говорить про цікаві друковані та онлайн джерела, які сприяють утвердженню культури вдячності серед нації та розкривають сутність свята в розрізі української традиції.

 – 23 вересня 2018 року на Хрещатику українці, в основному євангельські
християни, зберуться знову на святкування Дня подяки. Яка ж історія цього свята?

– Щодо України, то ідея святкування Дня подяки Богові на національному рівні була озвучена старшим єпископом Церкви християн віри євангельської України Михайлом Паночком на зустрічі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Президентом України 3 березня 2006 року.

Вже 21 жовтня 2007 року в Палаці «Україна» в Києві відбулось святкування Дня подяки, під час якого Президент України відзначив його важливість у процесі духовного оновлення нації. І хоча ініціатором проведення заходу виступила Українська церква християн віри євангельської, в заході взяли участь, крім інших євангельських громад, представники православних і католицьких церков.

До речі, того ж року з’являється перша публікація про День подяки в українській Вікіпедії. Стаття не повністю відкривала сутність свята – там було зазначено, що це “національне свято, яке щорічно відзначається в США”. Тому в серпні 2018 року ми попросили журналіста-редактора Віталія Виноградова доповнити матеріал, посилаючись на різні джерела, в тому числі на нашу редакційну статтю на poklik.media про День подяки за 30 серпня 2018 року та буклети, які Асоціація ПОКЛИК видає з 2011 року.
3 вересня стаття у Вікіпедії була оновлена, й зараз її текст набагато глибше відкриває значення цього свята.

 – Як саме в євангельських церквах відзначають День подяки?

– В євангельських церквах цей день святкують вже протягом 100 років. Свято відоме під різними назвами – Свято жнив, Свято плодів тощо. Традиція міцно збереглась ще до радянських часів та навіть після, а особливого поширення свято набуло на Західній Україні.

В цей день євангельські віруючі прикрашають церкви різними плодами: фрукти, овочі, а ще обов’язково повинен бути присутній хліб, який асоціюється з хлібом духовним – Словом Божим, Біблією.

Під час Дня подяки у церквах відбувається святкове богослужіння, обов’язково декламуються вірші та виконуються пісні на тему вдячності Богу. Потім громада розділяє святковий обід, частуючи гостей.
До речі, в першу редакцію нашого буклету (2011 рік) ми навіть включили текст однієї пісні, щоб продемонструвати, як творчість плекається з теми вдячності.

 – В Біблії також можна знайти згадки про це свято?

– Якщо ми подивимось в П’ятикнижжя Мойсеєве, то можемо прослідкувати, що саме Бог велів святкувати Свято першого плоду. Про це детально ми написали у своєму буклеті.

 – А як щодо української традиції святкування Дня подяки?

– Свято відоме й українській культурі під назвою Обжинки. Це – давньослов’янське Свято урожаю, яке супроводжувалось народними гуляннями, обрядовими піснями про вдячність за плоди осені. Обов’язковими атрибутами святкувань були снопи, овочі, фрукти. Цікаво те, що традиція святкування Дня подяки зберігалась в євангельських громадах до нашого часу, а давньослов’янське свято почали забувати, тому ми й намагаємось оживити ці традиції через наші друковані та онлайн інструменти. Наприклад, за допомогою наших тематичних флаєрів, які, крім іншого, говорять й про традиції святкування в інших країнах.

 – А як же святкують День подяки інші народи світу?

–  Для першого видання нашого буклету наша команда глибоко вивчала тему Свята подяки. Пам’ятаю, як Олександр Богданов та моя дружина Марина Кушнір досліджували, яким чином це свято відзначається в різних країнах. Вони виявили, наприклад, досить цікавий факт про те, що уряд Канади у 1957 році проголосив “Загальний день подяки всемогутньому Богу за щедрий урожай, яким благословенна Канада, святкувати у другий понеділок жовтня”.

Тобто, сучасна розвинута країна приймає рішення дякувати Богу за щедрий врожай. Для нас, українців, це велике підбадьорення: в християнській культурі є розуміння – що це День подяки саме Богові. А за врожай нам слід би дякувати завжди – Україну називали в Європі та Америці «breadbasket» – житницею, країною родючих земель, адже третина світового запасу чорнозему – саме на нашій землі.

Свято вдячності існує в переважній більшості країн світу й не лише в християнських. В деяких з них люди дякують один одному, а в інших свідомо дякують Богові-Творцеві за всі блага.

В Америці, наприклад, в цей день за одним святковим столом збирається родина і кожен по черзі говорять, за що вони вдячні Богу у прожитому році, за особливі моменти в їхньому житті.

Дискусія триває…

 – Зараз у мережі точаться гострі дискусії щодо нав’язування чогось нетипового для українців – саме “американського”…

– Ми майже щодня пояснюємо людям на сторінці в Facebook та Instagram, в коментарях до публікацій (Асоціація ПОКЛИК веде офіційні сторінки в соцмережах від імені організаторів – ред.), що поширена думка про «суто американське Свято подяки» досить міфічна.

Ви помітили, що в Україні останнім часом з’явились нові свята: День Валентина, День батька, День сім’ї тощо? Майже ніхто їх зараз не вважає за чужі.

Але так склалось, що у 2017 році, коли протестантський світ відзначав 500-річчя Реформації, на Хрещатику відбувся масовий захід під назвою «Свято подяки», який за різними оцінками зібрав до 250 тис. чоловік (найбільший масовий івент 2017 року на континенті).

Головним гостем свята був досить популярний у світі й Україні Нік Вуйчич. На фоні анонсів про відомого мотиватора та проповідника ідея про те, що це – Свято подяки, можливо, не достатньо передалась людям. Для декого це було несподіванкою: вони йшли на Ніка Вуйчича, а потрапили на Свято подяки.

Тому ми хотіли б бути чесними з людьми й справедливими з історією, розказуючи через засоби, які в нас є, про надбання протестантів. З цією метою у 2017 році ми випустили Альманах, в якому зібрали матеріал про здобутки протестантів у різних сферах життя, про те, як віруючі люди розв’язують проблеми, сприяють розвитку культури, освіти, медіа.

Протестанти – надбання України

Ну і, звичайно, того року оновили матеріали до нашого тематичного буклету.

Крім цього, на самому святі ми запропонували встановити вздовж вулиці Хрещатик наметове містечко – такий своєрідний фестиваль служінь, щоб розповісти учасникам заходу про те, що роблять віруючі люди у різних сферах життя: освіта, наука, медицина, культура, доброчинність, волонтерство, капеланство тощо.

Півдесятка наметів на Майдані демонстрували населенню, що в Україні не так же все й погано, – відбуваються чудові заходи, проводиться робота з розв’язання нагальних проблем, розвитку культури, науки, освіти.


Сподіваємось, що після святкування Дня подяки під час ювілею Реформації у 2017 році та не менш масштабного заходу 23 вересня 2018 року, він стане загальнонаціональним.

День подяки у Києві зібрав понад 400 тисяч осіб – Вісті Надії

Свято Подяки наповнене змістом! https://youtu.be/_LdCgPPQOyY

Опубліковано Anatoliy Kushnir Вівторок, 19 вересня 2017 р.

 – У 2018 році на Свято подяки теж збираються закордонні гості – голлівудський актор Стівен Болдвін, британський співак Мартін Сміт, американець Нік Холл…

– У нас в країні відбувається щось унікальне – пишеться нова історія, адже День подяки – це ті самі Обжинки, яким ми лише надаємо всесвітнього контексту: Україна – частина християнської цивілізації, тому відомі гості не проти долучитись до нашого святкування. Можливо, Свято подяки настільки цікаве, що люди з-за закордону готові їхати, щоб взяти в ньому участь?

Минулого року конгресмени з США дякували Президенту та голові оргкомітету R500 Павлу Унгуряну зі сцени за це свято та підписання указу про святкування ювілею Реформації.

Звичайно, коли напередодні свята 2018 року люди дивляться на білборди та сітілайти у столиці з зображенням іноземних зірок, до того ж кольорова гамма плакатів в нас залишилась від тогорічного святкування 500-річчя Реформації – фіолетово-рожева, то це трохи викликає в них дисонанс: «Що це має спільного з українським Святом врожаю?».

Тому наша організація робить все можливе для того, щоб дискусія у суспільстві тривала та люди отримували відповіді на свої запитання.

Наші флаєри до Дня подяки, які оформлені в осінній кольоровій гамі, досить популярні – вони розійшлися у всі куточки України, де помісні громади з 2011 року доносять в контексті біблійної історії людям суть свята.

До речі, у 2018 році ми надали можливість обласним містам отримати флаєр, на якому буде розміщена, в тому числі, інформація про святкування Дня подяки в їхньому населеному пункті. Івано-Франківськ та Тернопіль вже отримали свої індивідуальні буклети з зазначенням дати святкування, місця та анонсів особливих гостей.

Наша відповідальність пояснити людям, що таке Свято подяки, і чому його слід відзначати.

Будемо вдячні за те, що маємо, або ж продовжимо

нарікати на те, чого бракує?

 – В чому ж важливість Дня подяки, на Вашу думку?

– Нам треба усвідомити, що ми залежні від Бога-Творця, який нас благословляє, береже. Це стосується як і окремої людини, так і цілої країни загалом. Якщо ми володіємо будь-якими благами, то це – Божа милість до нас.

Бути здоровими, ходити, дивитись, чути, тримати щось у руках – це знову ж таки Його благість. Ми сприймаємо елементарні речі за належне, але якщо б це було не так? Чому б не подякувати Богу за хліб, за воду, за всі плоди, що ми маємо, за блага в нашому житті Виховувати в собі культуру вдячності – це формувати свідомість того, що ми залежимо від Бога.

 – Час від часу люди висловлюють таку думку: ” Як можна дякувати, коли в країні війна?”. Щоб Ви їм відповіли?

– На жаль, ми бачимо дуже багато уражених людей навколо та, навіть, цілі ділянки країни. Нас пограбували на півдні, поранили на сході, але ми ще живі й «ще не вмерла Україна!» Тому навіть у цьому контексті ми можемо подякувати Богу за мир в Україні.

Адже можна припустити, що все могло бути набагато гірше, але по милості Божій Україна збережена. У 2014 році сталась велика провокація проти України, яка, на щастя, не переросла в повномасштабну війну. Весь світ побачив що насправді роблять правителі Росії і як стримано поводить себе Україна. У той момент, коли нація залишилась без влади, Бог дав мудрість відповідальним людям врятувати країну в її найуразливіший момент.

На Донбасі в той час ми чули декларації сепаратистських ватажків про те, що вони підуть на Київ, але цей план не мав реалізації. В тому, що війна локалізована, а не повномасштабна, також милість Божа.

Тому можна дякувати Богу за мир, за те, що Україна розвивається, а на Донбасі, в Росії, та Криму люди можуть щось переосмислити, спостерігаючи за досягненнями України: безвізовий режим, нові інвестиції, бізнеси світового рівня.
Чи будемо ми вдячні за те, що маємо, або ж продовжимо нарікати на те, чого бракує?

 – Звідки ж в українців культура «нарікання»?

– Думаю, вона розвинулась під впливом єврейської культури. Один рабин навіть написав книгу про те, як євреї ніколи не подадуть виду, що в них все добре, щоб ніхто їм не позаздрив.

Ця риса притаманна й нам. Якщо запитати в українця: «Як справи?», то традиційно у відповідь можна почути про те, як все погано.

Існує навіть такий весільний обряд, під час якого розбивають склянку. Кажуть, це від вірувань в те, що нечиста сила може позаздрити гарно організованому святу, тому треба хоча б одну кісточку кинути їй.

На жаль, в українця стало звичкою жалітись. І як тільки настає осінь, то народ не прагне дякувати Богу за плоди, за те, що Україна розташована на найкращій ділянці у світі, в нас найкраща погода у світі, щороку непоганий врожай. А навпаки, ми думаємо: може, якусь революцію чергову зробити?

Хіба не добре було б зупинись хоча б на мить та подякувати Богу: ми мали ще одне хороше літо, ми зібрали врожай, в нас є хліб і до хліба.

Тому це похвально, що деякі українці хочуть запровадити Свято подяки Богу на національному рівні – в цьому немає нічого поганого. Цим святом ми привертаємо увагу людей до того, що ми відроджуємо наші українські традиції подяки Богу за врожай та інші блага, й разом з тим показуємо, що ми є частиною християнської цивілізації.

Ольга Бідненко для Асоціації ПОКЛИК