Соціальне служіння євангельських християн

Опубліковано:

Віталій Виноградов. Спеціально для Асоціації ПОКЛИК

Україна – це велика європейська країна з міцними християнськими традиціями. Та радянська бездуховність і труднощі становлення молодої держави не минули дарма: суспільство переживає багато складних соціальних проблем. Однією з них стали діти, що залишилися без піклування та захисту своєї сім’ї. Ще з початку 90-х у країні гостро постало питання щодо тисяч із них, які без прихистку опинилися на вулицях наших міст. І одразу виявилось, що органи державного соціального захисту не спроможні зарадити цій біді. Тож до процесу їх порятунку активно почали долучатися благодійні організації, створені євангельськими християнами.

Служіння дітям, що опинились на вулиці 

“Навколо світу заради світу без сиріт”, – під таким девізом команда колишніх маріупольських безпритульних проїхала за останні 5 літніх сезонів всю Україну, Росію та Європу. Ці молоді люди на власному прикладі показують, як може змінитися життя дитини, яку з любов’ю приймають у сім’ю. Так як це зробив пастор з Маріуполя Геннадій Мохненко. Він став прийомним батьком для 32-х безпритульних неповнолітніх наркоманів, подарувавши їм шанс на повноцінне, нормальне життя.

Стати таким багатодітним батьком зовсім не було в планах пастора. Але так сталося, що він «просто забирав тих, кого ніхто не хотів брати», коли 17 років тому його громада почала підгодовувати безпритульних у одному з торгових кварталів Маріуполя. “Їх там були сотні. Вони кололися та вмирали, грабували й навіть могли вбити”, – пригадує Геннадій. Та перші ж місяці підтримки цих дітей відразу обернулися тим, що декілька з них були готові до подальшого спілкування. Так виник дитячий реабілітаційний центр, що згодом став одним із найбільших в СНД: за роки існування “Республіка Пілігрим” прийняла в своє громадянство вже більше трьох тисяч безпритульних дітей.

Показово, що держава довгий час не тільки стояла осторонь цієї титанічної праці, але й усіляко виявляла незацікавленість у ній. Аж поки 2009 року вихованці центру на прес-конференції не передали в дар українському президентові або прем’єр-міністру свій мікроавтобус. Діти-сироти пішли на цей безпрецедентний крок, остаточно зневірившись отримати подарований їм німецькими християнами “Форд Транзит”, який на цілих три роки застряв на українській митниці. Так “Республіка Пілігрим” стала загальновідомою. І наразі вона тісно співпрацює з державними службами у справах дітей, сім’ї та молоді.

В рамках цієї співпраці вже шість років функціонує проект “Маленька мама”. Діяльність цього служіння спрямована на надання допомоги жінкам, які опинилися в складних життєвих обставинах, малолітнім матерям, матерям-сиротам і тим, що мають різного типу залежності, а також жертвам насильства в сім’ї. Більше 50-ти “маленьких” матерів вже скористалися допомогою цього проекту.

Ще одним флагманом із допомоги безпритульним вуличним дітям стало Об’єднання соціальних проектів “Отчий Дім”. “Наша місія – допомогти дитині в складних життєвих обставинах, і тим самим змінити ціле покоління”, – розповідає Роман Корнійко, ініціатор створення цієї благодійної фундації. Започатковане ще в далекому 1996 році, об’єднання стало однією з перших відповідей євангельських християн на проблему безпритульності дітей у нашій країні.

Нині Отчий Дім відомий навіть за межами України. І являє собою цілісну систему інноваційних програм комплексної реабілітації дитини, яка проживала в умовах, що загрожували її існуванню. Цей процес включає її виховання з подальшою адаптацією до соціального життя на базі цілої низки проектів: Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, Центру сімейного виховання “Моя сім’я”, Центру матері і дитини, літніх таборів для особливих дітей “Острів скарбів”. Крім того, відбувається підтримка випускників Отчого Дому за допомогою програми “Крок до самостійності”. Завдяки реалізації цих та інших проектів і програм допомогу щомісяця отримують більше 5 000 знедолених. А багато вихованців знайшли серед працівників та волонтерів Отчого Дому своїх нових батьків.

Варто зазначити також, що на початку роботи Отчого Дому в українському законодавстві виявилася відсутність юридичного визначення понять “безпритульні діти”, “соціальні сироти” та “діти, позбавлені батьківського піклування”. Постійна кропітка робота з українськими державними органами влади дала змогу на офіційному рівні захистити українських дітей, що опинились у кризових ситуаціях.

Про те, як від роботи з дітьми-безпритульними впродовж 18 років перейти на мережу соціальних проектів державного значення, розповідає один із засновників визначної християнської благодійної організації “Служба порятунку дітей” Олексій Федченко. Протягом багатьох років міжнародна благодійна організація “Служба порятунку дітей” теж допомагає безпритульним та бездоглядним дітям. Початок створення проекту наражався на незадоволення громадян, яких нудило від “ароматів”, що розповсюджували жителі підземних теплотрас і підвалів. На нього очікувала прискіплива увага з боку державних органів контролю. Та, не дивлячись на труднощі, що виникали, Служба змогла допомогти понад двом тисячам дітей.

За період існування організації було створено та відпрацьовано модель центрів поетапної допомоги дітям. В 2003 році розпочав свою роботу Денний центр допомоги дітям. За період його роботи 473 дитини пройшли реабілітацію, 213 – повернулися в родини, 24 дитини влаштовано до сімейних форм виховання та 178 отримали кваліфіковану медичну допомогу. Ще 28 дітей влаштовано до соціального гуртожитку. Ці соціальні квартири для підлітків були створені для того, щоб забезпечити тимчасовим житлом дітей кризових категорій (віком від 14 до 21 рр.), які з різних причин опинились на вулиці.

У тому ж (2003) році запрацював Центр соціально-психологічної реабілітації, метою якого стала підготовка дитини до повернення у власну або до влаштування в прийомну родину.

Основна мета Центру – вмотивувати дітей залишити вулицю, а їхніх батьків -повернутися до здорового способу життя та побудувати теплі стосунки в сім’ї.

В 2005 році на території Київської міської шкірно-венерологічної лікарні було відкрито Центр медико-соціальної допомоги, розрахований на 25 осіб.  Він надавав можливість будь-якій безпритульній та бездоглядній дитині пройти медичне обстеження та курс лікування від венеричних, інфекційних і шкіряних захворювань, а також пройти обстеження на ВІЛ-інфекцію. З початку березня 2006 року по січень 2011 року послуги в  цьому Центрі отримали 907 дітей.

У 2009 році було створено Спортивний центр “Чисті серця”. Метою Центру стала реабілітація бездоглядних та безпритульних дітей через спорт.

З 2005 року  вихованці цієї організації отримували кубки за перші місця з вуличного футболу, який проводила Верховна Рада Україа декілька років поспіль. Займаючись боротьбою, діти стали чемпіонами Київської області, чемпіонами спартакіади серед спортивних інтернатів, чемпіонами серед молоді зі сань-шоу та інших видів спорту. Так народжується віра в те, що можна ставити мету й досягати її.

З часом, коли безпритульних дітей стало значно менше, виник проект “Центр екстреного реагування для матерів з дітьми”, який має на меті профілактику сирітства. Він став своєрідним буфером між жінкою, якій нікуди йти після пологів і її наміром залишити дитину в пологовому будинку. У фокусі уваги – підлітки, випускники інтернатів, вагітні дівчата, та молоді мами, що народили дітей, будучи неповнолітніми.

Опікуючись служінням безпритульним та бездоглядним дітям євангельські християни завжди вважали таку діяльність своїм “духовним служінням суспільству”. І не дарма. Бо саме завдяки колосальній роботі цих та багатьох інших соціальних проектів і благодійних фундацій явище, як-от безпритульні діти, поступово майже зникло із вулиць нашої країни.

Служіння сиротам

Кожна дитина є дорогоцінною та має право на захист, повноцінний розвиток і виховання в люблячій сім’ї. Саме тому всі цивілізовані країни відмовляються від інтернатної системи виховання. Та 117 000 дітей нашої держави все ще продовжують жити в інтернатах. Але процес реформування цієї, ще радянської, системи нарешті розпочато.

“Основними складовими реформи має стати створення усіх необхідних послуг для дитини в межах громади, в якій вона проживає”, – розповідає Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба. Він упевнений, що інтернати повинні піти в минуле. І величезних зусиль у цьому напрямі докладає Всеукраїнська громадська організація, членом правління якої він є за сумісництвом, – Альянс “Україна без сиріт”. Це всеукраїнський рух небайдужих людей, церков та організацій, які працюють у єдності, маючи спільну мету: охопити справжньою турботою всіх дітей-сиріт України, надавши їм можливість надалі зростати й розвиватися в люблячій сім’ї та родині. На сьогодні він об’єднав понад 100 християнських організацій, які охоплюють більше ніж 20 000 дітей-сиріт.

Альянс має широкі партнерські відносини з багатьма міжнародними неурядовими, благодійними, громадськими та релігійними, а також урядовими установами, що всіляко допомагають у реалізації його програм. Та стратегія організації – це залучення потужних ресурсів власного народу. “Дитячі будинки – не відповідь для дитини. Це зможе зробити тільки сім’я. І в нашій з вами Україні є потенціал для порятунку знедолених дітей. Адже ми бачимо Україну країною без сиріт саме тому, що свідома та мобілізована християнська спільнота може змінити життя кожної дитини-сироти”, – вважає президент Альянсу Олег Шелашський.

У сфері допомоги дітям, що позбавлені піклування батьків, важливу роботу проводить також проект “Одна надія”, на базі якого втілюється методика виховання “Наставництво”.  Це система, що впроваджується за ініціативи й фінансування Члена Палати лордів Великобританії Роберта Едмінстона, за якою кожна дитина, яка виховується в сирітському закладі, може отримати відповідальну турботу небайдужих співвітчизників. Центр працює в Україні з 2010 року, і за цей час уже більше 1100  дітей отримали в особі власного Наставника – надійного друга й помічника.

Та загалом ще сотні благодійних християнських організацій і значна частина з понад 30 000 християнських громад України по всій країні допомагають сиротам, показуючи Євангеліє Христа в дії.

Служіння реабілітації та благодійність

Віряни традиційних протестантських церков, адвентистів, баптистів та п’ятидесятників, у досить стислий термін втілили в життя конкретні й досить значущі милосердницькі та доброчинні проекти. Було створено численні благодійні місії та асоціації, а також реабілітаційні центри для алко- та наркозалежних.

Серед останніх особливу роль відіграє Всеукраїнська громадська організація “Асоціація християнських центрів реабілітації”, яка об’єднує близько 200 таких закладів різних конфесій по всій території України. Ще приблизно 100 працюють поза межами цього об’єднання. Загалом, понад 300 протестантських центрів випускають у світ успішно реабілітованих людей, що мають високу вірогідність відновлення особистості. І сьогодні число ресоціалізованих вже сягає понад 50 000 осіб.

Паралельно з державними установами, волонтери соціального служіння також ведуть активну роботу з повернення до повноцінного життя бездомних. Відкривають безкоштовні їдальні й надають допомогу одягом та іншими необхідними речами. Лише місія благовістя, милосердя та благочинності “Єдина надія” Церкви ХВЄ протягом 6-ти років надавала щосуботи благодійні обіди від 45 до 140 особам. А Церква “Сила воскресіння” власним коштом годує щотижня близько 300 знедолених. І таких прикладів багато.

Соціальна робота євангельських християн включає в себе два елементи — матеріальну та моральну допомогу. Чимало протестантських церков беруть під свою матеріальну опіку дитячі будинки, будинки для літніх людей, лікарні, та власними силами створюють нові соціальні заклади. Духовне та психологічне консультування та коучінг для людей після психологічних травм дають інструменти для творення цілісної особистості.

Аналіз соціального служіння євангельських церков показує також ряд його особливостей. Перш за все – співпраця з іншими християнськими конфесіями задля реалізації служіння людям. У благодійних заходах та роботі в місцях позбавлення волі, сиротинцях та притулках для старих людей християнські конфесії діють єдиним фронтом. Крім того, протестанти поширюють соціальну роботу не тільки в межах своєї громади чи міста, а й постійно намагаються організовувати заходи, що охоплюють усю країну. Їх робота також вказує на постійний прогрес у розширенні сфер служіння та вдосконалення його методів.

І, в решті-решт, організовуючи доброчинні акції з допомоги бідним, бездомним та безпритульним, протестантські церкви вважають цю працю своїм жертовним “служінням” у справі подолання “культури смерті” та утвердження “культури життя”. І така їх позиція зумовлена особливостями протестантської етики та соціальної доктрини, що бере свій початок іще з часів Реформації.